Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2016 року Справа № 910/31323/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівКорнілової Ж.О., Чернова Є.В.,за участю представників:позивача -Полонська Н.М.,відповідача-Клименко О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.03.2016у справі№910/31323/15 за позовомПАТ "Трест Київпідземшляхбуд-2"до ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд"простягнення 746036,90 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 56086,32 грн. ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.Києва від 01.02.2016 (суддя Мудрий С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2016 (судді: Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А., Руденко М.А.), позов задоволено повністю у зв'язку з обґрунтованістю позовних вимог.

ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" в поданій касаційній скарзі просить рішення і постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.11,625 ЦК України, ст.174 ГК України, ст.82 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції від 19.01.2013р.) та ст.ст.33,34,78,84 ГПК України. Зокрема, скаржник вказує на те, що, по-перше, на момент укладення та затвердження мирової угоди у справі №50/254-43/124-46/304-2012 про банкрутство ВАТ "Трест Міськбуд-4" спору по суті грошових вимог між боржником та кредиторами вже не існує, а, по-друге, у разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою, причому інших правових наслідків та відповідальності за невиконання зобов'язань по мировій угоді у справі про банкрутство спеціальні норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не містять. Заявник також вважає, що мирова угода, яка затверджена судом, не є договором у цивільно-правовому розумінні.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду м.Києва з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м.Києва у березні 2009 року звернулась до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство ВАТ "Трест Міськбуд-4".

Провадження за вказаною заявою порушено ухвалою господарського суду м.Києва від 06.04.2009 у справі №50/254.

Ухвалою господарського суду м.Києва від 24.01.2014 у справі №50/254-43/124-46/304-2012 про банкрутство ВАТ "Трест Міськбуд-4", залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2014, затверджено мирову угоду, за змістом якої вимоги кредиторів четвертої черги, серед яких є вимоги ПАТ "Трест Київпідземшляхбуд-2" у розмірі 1282675,70 грн., погашаються кредитором - ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд". При цьому, виплата здійснюється протягом 60-ти днів з моменту набрання законної сили ухвалою господарського суду міста Києва про затвердження.

Враховуючи невиконання ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" умов мирової угоди ПАТ "Трест Київпідземшляхбуд-2" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду м.Києва від 24.01.2014 у справі №50/254-43/124-46/304-2012, шляхом стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 1282675,70 грн.

Рішенням господарського суду м.Києва від 13.05.2015 у справі №910/7550/15-г, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 27.10.2015, зобов'язано ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" виконати умови мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду м.Києва від 24.01.2014 у справі №50/254-43/124-46/304-2012, шляхом стягнення з ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" на користь ПАТ "Трест Київпідземшляхбуд-2" 1282675,70 грн.

Вказаним рішенням встановлено, що відповідачем належним чином не виконано зобов'язання щодо перерахування на рахунок позивача коштів у відповідності до умов мирової угоди. При цьому зазначено, що 60-денний строк для виконання відповідачем грошового зобов'язання за мировою угодою слід відраховувати від 22.04.2014 року (дня набрання законної сили постановою Київського апеляційного господарського суду у справі №50/254-43/124-46/304-2012), тому останнім днем для сплати відповідачем заборгованості є 23.06.2014р.

Враховуючи те, що відповідачем було допущено прострочення виконання грошового зобов'язання за мировою угодою, затвердженою ухвалою господарського суду м.Києва від 24.01.2014 у справі №50/254-43/124-46/304-2012, позивачем за період з 24.06.2014р. (день наступний за днем, коли зобов'язання мало бути виконано) по 07.12.2015р. були нараховані 3% річних в сумі 56086,32 грн. та 746036,90 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст.35 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній до 19.01.2013р.) під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Отже, виходячи зі змісту вказаної статті мирова угода є цивільно-правовою угодою (правочином).

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що мирова угода за своєю правовою природою є правочином у розумінні ст.ст.202,203 ЦК України та підставою для виникнення прав і обов'язків сторін, які її уклали, а також одночасно є судовою процедурою у справі про банкрутство.

Правової позиції про те, що мирова угода одночасно є правочином і судовою процедурою у справі про банкрутство, дотримується також Верховний Суд України (постанова від 04.07.2006 у справі №3-2433к06) та Вищий господарський суд України (постанови від 15.01.2014 у справі №10/Б-932, від 13.08.2013 у справі № 2-3/1835-2006 (2-31/1835-06), від 28.10.2010 у справі №28/130 та від 27.01.2014 у справі №922/3651/13).

Таким чином, необґрунтованими є доводи заявника апеляційної скарги про те, що затверджена мирова угода не є правочином.

Як було зазначено, за умовами мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду міста Києва від 24.01.2014 у справі №50/254-43/124-46/304-2012, відповідач зобов'язався сплатити позивачу протягом 60-ти днів з моменту набрання законної сили вказаною ухвалою суду грошові кошти в сумі 1282675,70 грн.

Обставини невиконання відповідачем зобов'язання по сплаті 1282675,70 грн. у передбачений мировою угодою термін встановлено рішенням господарського суду м.Києва від 13.05.2015 у справі №910/7550/15-г, тому в силу приписів ст.35 ГПК України вказані обставини є преюдиціальними та не потребують повторного доказування.

З огляду на те, що ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" зобов'язання зі сплати позивачу коштів в сумі 1282675,70 грн. не було виконано у визначений мировою угодою строк, відповідач є таким, що допустив прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

З урахуванням того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за мировою угодою, апеляційна інстанція погодилася з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 746036,90 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 56086,32 грн., розрахунок яких перевірено судом та не суперечить чинному законодавству.

Касаційна інстанція погоджується з висновком апеляційного суду про те, що мирова угода, яка затверджена ухвалою господарського суду м.Києва від 24.01.2014 у справі №50/254-43/124-46/304-2012 про банкрутство ВАТ "Трест Міськбуд-4", за своєю правовою природою є правочином у розумінні ст.ст.202,203 ЦК України та ст.35 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній до 19.01.2013р.), чим спростовується твердження скаржника про зворотне.

Адже, як роз'яснено в абзацах 9,10,11 п.3.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження зі справи припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди після закінчення строку (настання терміну) виконання нею своїх обов'язків за цією угодою: якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам ст.18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні п.2 ч.2 ст.17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою. Тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах; якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у ст.18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.

Натомість скаржником не доведено того, що мирова угода, яка затверджена ухвалою господарського суду м.Києва від 24.01.2014 у справі №50/254-43/124-46/304-2012 про банкрутство ВАТ "Трест Міськбуд-4", є виконавчим документом у розумінні п.2 ч.2 ст.17 Закону України "Про виконавче провадження" і підлягає виконанню державною виконавчою службою, відтак, ця мирова угода є правочином.

Проте, колегія не може погодитися з передчасними висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.п.7,8 ч.2 ст.105 Господарського процесуального кодексу України у постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

В основу оскаржуваних рішення та постанови судами покладено висновок про те, що зобов'язання зі сплати позивачу коштів в сумі 1282675,70 грн. у визначений мировою угодою строк не було виконано відповідачем, тому кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Проте, в порушення приписів ст.ст.43,84,101,105 ГПК України судами попередніх інстанцій залишено поза увагою наступні обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення даного спору.

Згідно вимог ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній до 19.01.2013р.) мирова угода це домовленість між боржником та кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов'язання за угодою сторін.

Частиною 1 ст.35 даного Закону визначено, що під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Тобто, на момент укладення та затвердження мирової угоди у справі про банкрутство спору по суті грошових вимог між боржником та кредиторами вже не існує.

З урахуванням вимог ч.6 ст.38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", колегія суддів вважає, що в результаті укладання мирової угоди у справі про банкрутство провадження у справі припиняється, боржник приступає до виконання умов мирової угоди. За своїм змістом мирова угода як стадія провадження у справі про банкрутство є реабілітаційною процедурою, спрямованою на відновлення платоспроможності боржника.

Наслідки невиконання мирової угоди передбачені у ст.39 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", частиною 8 якої визначено, що у разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою. У разі порушення провадження у справі про банкрутство цього ж боржника обсяг вимог кредиторів, щодо яких було укладено мирову угоду, визначається в межах, передбачених зазначеною мировою угодою.

При цьому, жодних інших правових наслідків та відповідальності за невиконання зобов'язань по мировій угоді у справі про банкрутство спеціальні норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не містять.

Суди першої та апеляційної інстанцій, застосовуючи до відповідача правові наслідки у вигляді нарахування і стягнення інфляційних втрат та 3% річних на підставі ст.625 ЦК України у зв'язку з неналежним виконанням останнім грошового зобов'язання по сплаті позивачу грошових коштів у сумі 1282675,70 грн. згідно умов мирової угоди, не надали належної правової оцінки доводам заявника та не здійснили правового аналізу і обґрунтування необхідності застосування норм ст.625 ЦК України до правовідносин сторін, які виникли з процедур банкрутства, а саме з мирової угоди, укладеної у справі про банкрутство, а також склалися внаслідок її невиконання, обмежившись лише цитуванням норм ч.1 ст.35, ч.ч.1-3 ст.37, ч.ч.5,6 ст.38, ч.8 ст.39 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній до 19.01.2013р.).

Колегія суддів зауважує про помилковість посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на норму ч.9 ст.82 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції від 19.01.2013р.), так як до спірних правовідносин, пов'язаних із затвердженням мирової угоди в межах розгляду справи про банкрутство ВАТ "Трест Міськбуд-4", провадження у якій було порушено ухвалою господарського суду м.Києва від 06.04.2009, має застосовуватися редакція вказаного Закону, чинна станом на 06.04.2009р. Наведене випливає з приписів п.11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", згідно яких положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Разом з тим, вказане помилкове посилання заявника не має істотного значення для справи, оскільки аналогічні за змістом норми містяться у ч.8 ст.39 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній до 19.01.2013р.), на яку послався місцевий господарський суд.

Отже, вищенаведене вимагає від суду касаційної інстанції достеменно встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, стосовно обсягу вимог кредитора (позивача) за мировою угодою у справі про банкрутство та обсягу відповідальності боржника (відповідача), зокрема, в частині нарахування інфляційних втрат та 3% річних, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для скасування оскаржуваних рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до місцевого господарського суду у зв'язку з неповним з'ясуванням ним обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення даного спору.

Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що вищезгадані порушення норм процесуального права (ст.ст.43,84,101,105 ГПК України), які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, колегія вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення скарги шляхом скасування рішення та постанови з передачею справи на новий розгляд до господарського суду м.Києва.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" задовольнити частково.

Рішення господарського суду м.Києва від 01.02.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2016 у справі №910/31323/15 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду м.Києва.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Ж.Корнілова

Є.Чернов